Внутрішня та зовнішня політика Директорії

1. Затвердження Директорії при владі, суперечності ії внутрішньої та зовнішньої політики.
2. Директорія в політичних реаліях 1919 р., злети і падіння.
3. Варшавський договір 1920 р. та остаточна поразка Директорії.

1. В ніч з 13 на 14 листопада 1918 р. діячі УНС створили Директорію, як орган керівництва повстанням проти гетьмана, у складі 5 чоловік: Винниченко (голова), а також Петлюра, Андрієвський, Макаренко, Швець, які представляли основні партії УНС. Після повалення гетьманату 19 грудня 1918 р. Директорія урочисто в'їхала до Києва. Було відновлено УНР. Перший уряд Директорії очолив Чехівський (член УСДРП).

Внутрішня та зовнішня політика гетьмана І. Мазепи

1. І.С. Мазепа на шляху до гетьманської булави: віхи біографії.
2. Внутрішня політика І. Мазепи, її соціальний зміст.
3. Виступ І. Мазепи проти Петра І. Поразка.
4. Мазепинська еміграція.

1. Іван Степанович Мазепа був гетьманом у 1687-1709 рр., роки його  життя - 1639-1709. Народився він у знатній українській православній шляхетській родині, дістав добру освіту, навчався у Київському колегіумі, єзуїтському колегіумі у Варшаві. Між 1649-1652 рр. був взятий  до двору короля Яна Казимира, служив  пажем. Бував у країнах Західної Європи, знав кілька іноземних мов. Виконуючи королівські доручення, був посланцем до гетьманів І. Виговського (1659), Ю. Хмельницького (1662), П. Тетері (1663). У 1663 р.  залишив королівську службу. У 1669  р. перейшов  на службу до П. Дорошенка, був ротмістром Надвірної  гвардії, потім генеральним  осавулом та генеральним писарем. У 1674-1675 рр.,  як посланець П. Дорошенка до Константинополя, потрапив у полон до запорозьких козаків І. Сірка, який відправив його до І. Самойловича, до якого І. Мазепа увійшов в довіру. У 1685 р. він став  генеральним осавулом,  встановив дружні стосунки з царським  урядом. Тому, у 1687 р., коли  І. Самойловича   було заарештовано,  І. Мазепу обирають  гетьманом.

І. Мазепа є одним із найвидатніших та найбільш суперечливих політичних діячів України тієї доби.

Затвердження Радянської влади на Україні у 1918-1920 рр. "Воєнний комунізм"

1. Боротьба за владу з Центральною Радою. Радянська влада в Україні взимку - навесні 1918 р.
2. Встановлення Радянської влади в Україні взимку - влітку 1919 р. Політика "воєнного комунізму".
3. Боротьба з Денікіним. Закріплення Радянської влади в Україні у 1920 р.

1. У 1917-1920 рр. більшовики в Україні були реальною політичною силою, яка претендувала на владу. У листопаді - грудні 1917 р. визначилося їх протистояння з Центральною Радою. Більшовики прагнули до встановлення в Україні влади Рад. Збройним шляхом їм це не вдалося. Наприкінці листопада 1917 р. війська Центральної Ради в Києві роззброїли більшовицькі війська і вислали їх до Росії, а також придушили кілька повстань в різних містах і зупинили наступ на Київ 2 гвардійського корпуса. Більшовики також готували скликання Всеукраїнського з'їзду Рад, щоб проголосити Радянську владу в Україні. Свої дії вони координували з ЦК більшовицької партії і Раднаркомом (далі - РНК). 4 грудня 1917 р. РНК надсилає ультиматум Центральній Раді, з вимогами не дезорганізовувати фронт, не пропускати козацькі війська на Дон, Урал, пропускати радянські війська на Дон (проти отамана Каледіна), припинити роззброєння радянських військ в Україні.

Визвольна війна під проводом Б. Хмельницького середини XVII ст. та її наслідки

1. Хід війни у 1648-1653 рр.
2. Договір з Росією та події 1654-1657 рр.
3. Наслідки війни.

1. З боку українського народу війна за характером була справедливою, загальнонародною, національно-визвольною. Рушійні сили її становили переважно козаки і селяни. Політичний провід належав козацтву. Спричинили війну політика королівського уряду та польсько-шляхетської адміністрації, спрямована на подальше посилення національно-релігійного та соціального гніту, що зачіпляла інтереси всіх верств українського народу.

Українські землі у складі Великого князівства Литовського в середині XIV - першій половині XVI ст.

1. Перехід під владу Великого князівства Литовського. "Литовська Русь".
2. Кревська унія. Вітовт. Остаточна ліквідація удільних князівств.
3. Сепаратизм православних феодалів. Експансія Московської держави.

1. Українські землі під владу Великого князівства Литовського  перейшли за князів Гедиміна (1316-1341 рр.) та Ольгерда (1341-1377 рр.), а саме:  у 1340 р. - Волинь; у 50-60-х рр. XIV ст. - Київщина, Поділля, Чернігівщина, Сіверщина.

У 1362 р. відбулася битва   на р. Синюха (Сині Води), в якій литовці перемогли татар.  Українські землі   звільнилися з під влади Золотої Орди.

Центральна Рада та її діяльність. Боротьба Центральної Ради з більшовиками за владу в Україні

1. Відносини з Тимчасовим урядом, боротьба за автономію.
2. Боротьба з більшовиками за владу в Україні. ІІІ і ІV Універсали.
3. Брестський мирний договір. Падіння Центральної Ради.

1. Наприкінці лютого - на початку березня 1917 р. в Росії відбулася

Лютнева буржуазно-демократична революція. 2 березня 1917 р. імператор Микола ІІ зрікся престолу. Влада перейшла до Тимчасового уряду. Одночасно виникають Ради робітничих, солдатських і селянських депутатів. Фактично в країні встановлюється двовладдя. Ситуація вкрай складна і суперечлива. В Україні до того ж вона обтяжена дією національного фактора.

Ліквідація автономного устрою Гетьманщини, Слобожанщини та Запорозької Січі у ХVІІІ ст.

1. Наступ  на автономні права Гетьманщини у першій половині  ХVІІІ ст.
2. К. Розумовський і остаточна ліквідація Гетьманщини.
3. Скасування автономного устрою Слобідської України.
4. Ліквідація Запорозької Січі.

1. У складі Росії у ХVІІІ ст. українські землі становили три автономні утворення: Гетьманщину, Слобожанщину та Запорозьку Січ. Протягом ХVІІІ ст. політика царського уряду була спрямована на їх ліквідацію.

Виникнення українського козацтва та Запорозької Січі. Реєстрове козацтво

1. Причини виникнення українського козацтва, його становлення.
2. Утворення Запорозької Січі, її організація та устрій.
3. Утворення козацького реєстру, його еволюція.

1. Слово "козак" походить з тюркських мов і означає вільна, озброєна людина. У 1489 р. вперше згадується в письмових джерелах про українських козаків у  "Польській хроніці" Бєльських, в якій говориться про похід Яна Ольбрахта, сина польського короля Казимира IV, проти татар у Східне Поділля, провідниками в якому були козаки. У 1492 р. у  листі великого литовського князя Олександра до кримського хана Манглі - Гирея говориться про козаків, які під Тягинею (сучасні Бендери у Молдові) розбили турецький корабель. Тобто у 80 - 90ті роки XV ст. українське козацтво вже існувало.

Первіснообщинний лад на території України. „Неолітична революція”.

1. Палеоліт
2. Мезоліт
3. Неоліт. „Неолітична революція".
4. Енеоліт. Трипільська культура.
5. Бронзовий вік.

1. Біля села Королево на Закарпатті були виявленні найдавніші сліди перебування людини на території України, які датуються від 600 тис. до 1 млн. років тому.

Для Європи це досить ранній час появи людини. Це була доба палеоліту. Палеоліт (давній кам'яний вік) тривав від появи людини до IX тис. до н.е. Протягом палеоліту відбувалися зміни фізичного типу людини: пітекантроп (архантроп) - 1 млн. - 150 - 100 тис. років тому; неандерталець (палеоантроп) - 150 - 100 тис. -  40 - 30 тис. років тому; кроманьйонець (неоантроп) - 40 - 35 тис. років тому і по сьогодні. Можна виділити такі етапи палеоліту: ранній (пітекантроп, неандерталець) і пізній (кроманьйонець). У палеоліті знаряддя праці виготовлялися з каменю, дерева, кістки, рогу. Основними видами діяльності давніх людей були полювання та збиральництво.

Английская просветительская журналистика

В английской просветительской журналистике выделились два подхода к исправлению нравов – сатирический и морально-дидактический. Их всегда можно разъединить, но если выделять крайние стороны, то нравоучительная журналистика Джозефа Аддисона и Ричарда Стиля оказываются с одной стороны, а едкая сатира Джонатана Свифта – с другой. Как остроумно заметил Теккерей, Аддисон – «мягкий сатирик, он никогда не наносил запрещенных ударов; милосердный судья, он карал только улыбкой. В то время как Свифт вешал без пощады». Свифт оставил яркий след в истории английской журналистики и публицистики. Размышляя о силе публицистического дарования Свифта, тот же Теккерей заметил, что «самые хищные клюв и когти, какие когда-либо вонзались в добычу, самые сильные крылья, какие когда-либо рассекали воздух, были у Свифта». Памфлет был излюбленным жанром Свифта. Он никогда не подписывал свои публицистические произведения, мистифицируя читателей вымышленными именами и поднимая злободневные вопросы, которые органично вписывались в контекст основных проблем английского и европейского Просвещения.

Журналы

Журналы литературно-критического содержания во Франции ведут свое начало от периодического издания «Галантный Меркурий», основанного в 1672году. Королевскую «привилегию» на издание получил популярный в то время драматург и полемист Жан Донно де Визе, известный литературный противник Мольера. В первые годы журнал выходил нерегулярно, однако с 1677 г. де Визе сделал это издание ежемесячным. Особенным успехом у читающей публики пользовался раздел новостей, который можно было назвать разделом светской хроники. Итак, это начало эпохи Просвещения, вторая половина 17-го века. Задача просветительской журналистики – исправлять нравы общества посредством просвещения и развлечения. Поэтому язык просветительских изданий отличался простотой и ясностью, чтобы быть понятным и доходчивым максимально большему числу читателей. Как писал Даниэль Дефо, «если меня спросят, какой стиль я считаю наилучшим, то я отвечу – тот, на котором можно разговаривать с пятью сотнями людей самых разнообразных профессий, исключая идиотов и сумасшедших, и быть понятым всеми».

Слово «журнал»

 Слово «журнал» восходит к латинскому «дьерналис» («ежедневный»), что напоминает «акта дьерна» Юлия Цезаря. Особенность первых европейских журналов – преимущественно научная ориентация, но научная переписка не могла вовлечь в коммуникацию достаточно большое число участников. Информационно-пропагандистские возможности периодического издания были несоизмеримо выше. Первый европейский журнал («Журнал ученых», 1665-1828) был создан по инициативе французского министра финансов Жана-Батиста Кольбера, которого часто сравнивают с кардиналом Ришелье. Кольбер задумал периодическое издание, которое бы освещало научные, критические и литературные проблемы, стоящие перед интеллектуальной элитой Европы. Это издание увидело свет в Париже 5 января 1665 года.

Эпоха Просвещения

Эпоха Просвещения стала поворотным этапом в истории европейской цивилизации, явлением во многом итоговым. Европа сделала решительный шаг к переходу к новым экономическим, социально-политическим и идеологическим формам. Абсолютистские режимы в 18 в. начали сменяться демократическими. Феодальные экономические отношения уступают место капиталистическим, в науке и философии утверждается рационализм, в политической и религиозной жизни – принципы толерантности (обосновываются и получают юридическое оформление концепции «естественных прав человека» и демократии). Обозначенные явления пробивали себе дорогу с большим трудом – 18 столетие стало эпохой кровавых революционных потрясений и войн за независимость. Социально-экономические и политические достижения были связаны с движением в духовной области, которое само дало себе название «Просвещение». «Просвещение с помощью света разума» – таков был лозунг прогрессивных сил Европы. Новые идеи получали распространение благодаря путешествиям, международной книжной торговле, все возраставшей переводческой деятельности и переписке». Начало европейского Просвещения связано с идеями английских деистов и философов конца 16 столетия.