среда, 13 апреля 2011 г.

Затвердження Радянської влади на Україні у 1918-1920 рр. "Воєнний комунізм"


  1. Боротьба за владу з Центральною Радою. Радянська влада в Україні взимку - навесні 1918 р.
  2. Встановлення Радянської влади в Україні взимку - влітку 1919 р. Політика "воєнного комунізму".
  3. Боротьба з Денікіним. Закріплення Радянської влади в Україні у 1920 р.


1. У 1917-1920 рр. більшовики в Україні були реальною політичною силою, яка претендувала на владу. У листопаді - грудні 1917 р. визначилося їх протистояння з Центральною Радою. Більшовики прагнули до встановлення в Україні влади Рад. Збройним шляхом їм це не вдалося. Наприкінці листопада 1917 р. війська Центральної Ради в Києві роззброїли більшовицькі війська і вислали їх до Росії, а також придушили кілька повстань в різних містах і зупинили наступ на Київ 2 гвардійського корпуса. Більшовики також готували скликання Всеукраїнського з'їзду Рад, щоб проголосити Радянську владу в Україні. Свої дії вони координували з ЦК більшовицької партії і Раднаркомом (далі - РНК). 4 грудня 1917 р. РНК надсилає ультиматум Центральній Раді, з вимогами не дезорганізовувати фронт, не пропускати козацькі війська на Дон, Урал, пропускати радянські війська на Дон (проти отамана Каледіна), припинити роззброєння радянських військ в Україні.

4 грудня 1917 р. в Києві почав роботу І Всеукраїнський з'їзд Рад, на який прибули 120 делегатів від більшовицьких Рад і 2000 делегатів від Селянських Спілок - масових селянських організацій, які перебували під контролем УПСР. Не маючи більшості, більшовицькі делегати заявили протест і залишили з'їзд. І Всеукраїнський з'їзд Рад в Києві у складі делегатів від Селянських Спілок продовжив роботу і схвалив резолюції на підтримку Центральної Ради та її політики.
Більшовицькі делегати з Києва поїхали до Харкова, де 9-10 грудня 1917 р. була встановлена Радянська влада і працював обласний з'їзд Рад. Київські і харківські делегати об'єдналися і 11-12 грудня 1917 р. у Харкові було проведено І Всеукраїнський з'їзд Рад, на якому 200 делегатів представляли 82 ради з 300, що існували в Україні. 12 грудня 1917 р. на цьому з'їзді в Україні проголошується Радянська влада, обирається Центральний Виконавчий Комітет Рад на чолі з Ю. Медведєвим і радянський уряд - Народний Секретаріат.
26 січня 1918 р. радянські війська займають Київ, і на цей час радянська влада встановлюється майже на всій території України. Починається формування органів Радянської влади в Україні, створюється новий апарат управління, органи правопорядку, суд, збройні сили. Власне на території України утворилося кілька радянських республік: радянська УНР, Донецько-Криворізька, Таврійська, Одеська. Під контроль органів Радянської влади перейшли фінанси, здійснювалися контрибуції, конфіскації, реквізиції. Почалося одержавлення (націоналізація) промисловості, особливо великої. На селі проводилася ліквідація поміщицьких маєтків і розподіл землі між селянами. Активізувався вивіз хліба до Росії. Проти своїх противників більшовики застосовували терор.
Саме в цей час (кінець1917 р. - весна 1918 р.) становище Радянської влади в Україні складне, міцно затвердитися вона не встигла. 18 лютого 1918 р. почався загальний наступ австро-німецьких військ. 3 березня 1918 р. за Брестським мирним договором з Німеччиною та її союзниками Радянська Росія визнала УНР незалежною республікою, тим самим Раднарком і більшовики зобов'язалися не втручатися у внутрішні справи України і не надавати ніякої допомоги органам Радянської влади в Україні, але робили це таємно.
17-19 березня 1918 р. у Катеринославі відбувся ІІ Всеукраїнський з'їзд Рад, який з тактичних міркувань визнав незалежність Радянської України, тоді як І Всеукраїнський з'їзд Рад визнав державний союз Радянської України і Радянської Росії.
Зупинити наступ австро-німецьких військ (450 тисяч) нечисленні радянські війська (кілька десятків тисяч) не змогли. На початку березня 1918 р. було зайнято Київ, а на початку травня 1918 р. окупація України австро-німецькими військами була завершена. Радянська влада в Україні припинила існування, її державні органи - ЦВК Рад і Народний Секретаріат були розпущені.
2. Проте більшовики не відмовилися від боротьби за Україну. 5-2 липня 1918 р. у Москві була утворена Комуністична партія (більшовиків) України, яка провела свій І з'їзд. На початку серпня 1918 р. більшовики в Україні спробували підняти масові повстання, але вони були передчасні, погано підготовлені, тому легко придушені.
У листопаді 1918 р. Німеччина потерпіла поразку у війні. 13 листопада 1918 р. Радянська Росія (РСФРР) анулювала Брестський мирний договір. Наприкінці листопада 1918 р. було утворено Тимчасовий робітничо-селянський уряд України, який 29 листопада 1918 р. у м. Суджі видав маніфест про відновлення влади Рад в Україні. У цей час в Україні тривають антигетьманські повстання, при владі затверджується Директорія, проводиться окупація військами Антанти Півдня України. Також починають наступ в Україну й радянські війська, які діють успішно і у 1919 р. займають: 3 січня - Харків, 12 січня - Чернігів, 19 січня - Полтаву, 27 січня - Катеринослав, 5 лютого - Київ, 18 березня - Вінницю, 10 березня - Херсон, 15 березня - Миколаїв, 6 квітня - Одесу, а 4-29 квітня - Крим.
Тим самим на квітень 1919 р. на більшості території України було знову встановлено Радянську владу. Знову почалося створення державного апарату Радянської влади в Україні. Держава дістала нову назву - Українська Соціалістична Радянська Республіка, яка була закріплена у першій Радянській конституції УСРР, затвердженій у березні 1919 р. на ІІІ Всеукраїнському з'їзді Рад. Вищим органом законодавчої влади став Всеукраїнський з'їзд Рад та його виконавчий орган - Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет (ВУЦВК), головою якого з 1919 р. став Г.І. Петровський, був на цій посаді до кінця 30-х рр. Уряд у січні 1919 р. було перейменовано на Раду Народних комісарів, очолив його Раковський (до 1923 р.).


В основу політики більшовиків в Україні в цей час були покладені принципи "воєнного комунізму", політичного курсу, який з 1918 р. активно проводився в Росії. Це особливо засвідчили рішення ІІІ з'їзду КП(б)У, який відбувся у березні 1919 р.
Сутність політики "воєнного комунізму" становила спроба прискореними темпами перейти до нового комуністичного суспільства. Досягнення цього пов'язувалося з революційним насильством, не зупиняючись перед найжорстокішим терором. Конкретно ж мова йшла про насильницький злам існуючої на той час економічної системи, яка ґрунтувалася на товарно-грошових, ринкових відносинах, і заміну її прямим (без грошей) продуктообміном, який здійснював апарат управління, тобто чиновники, а не ринкові механізми. Тим самим в економіці затверджувалася адміністративно-командна система. Розгорнулася націоналізація фінансів, транспорту, системи зв'язку і промисловості. У першу чергу націоналізовувалися підприємства цукрової, вугільної, металургійної і машинобудівної промисловості, почалася націоналізація і більш дрібних підприємств, але це не підвищувало ефективність виробництва. У промисловості затверджувалася система главкізму, саме главки (головні комітети) по вертикалі здійснювали управління підприємствами певної галузі, повністю розпоряджалися їх ресурсами і робочою силою. Тобто в управлінні промисловістю була встановлена жорстка централізація. Робітники за роботу отримували натуральний пайок.
Важливою складовою політики "воєнного комунізму" стала продовольча політика більшовиків. 12 квітня 1919 р. декретом ВУЦВК в Україні встановлювалася продовольча диктатура, а саме: була оголошена монополія держави на найважливіші продовольчі товари, якими розпоряджалися лише державні органи, розподіляючи їх у вигляді пайків та ін. Отримували ці продовольчі товари через продовольчу розкладку, за якою все зерно та ін., крім певного мінімуму, селяни повинні були здавати державі за встановленими нею же цінами. На практиці ж забирали скільки треба було, без будь-якого відшкодування. Приватна торгівля продуктами харчування заборонялася. Тобто продовольча диктатура безпосередньо зачіпляла інтереси селян як дрібних товаровиробників, підриваючи економічну основу їх існування. Незадоволені були селяни і аграрною політикою більшовиків, вирішенням ними земельного питання. У 1919 р. було проголошено конфіскацію 14,5 млн. десятин землі, але селяни з них отримали лише 5 млн. дес., і не найкращих земель. 2,5 млн. дес. залишилися під радгоспи та різні сільськогосподарські підприємства (цукрові заводи, винокурні та інші). 7 млн. десятин, надлишки землі у заможних селян, конфіскувати не встигли. Тобто більшість селян була вкрай невдоволена політикою більшовиків.
Віддавати хліб за продрозкладкою селяни не хотіли, як правило його забирали силою продзагони. Посилюються антибільшовицькі настрої, селянство чинить опір. План продрозкладки на 1919 р. було встановлено у 13,9 млн. пуд., а заготовили лише 10,5 млн., і то з величезними зусиллями. Скоро починаються антибільшовицькі повстання селян. У травні 1919 р. відбулося повстання отамана Григор'єва, яке з великими зусиллями змогли придушити. Уже у квітні 1919 р. сталося 98 антибільшовицьких виступів, а у червні-липні 1919 р. - 328. Влітку 1919 р. антибільшовицькі повстання селян стають масовими. Це підірвало тили Червоної Армії і послабило позиції Радянської влади в Україні.
3. У червні-липні 1919 р. почався успішний наступ в Україну військ Денікіна з Донбасу, а з заходу військ Директорії та УГА. На кінець серпня 1919 р. Радянська влада в Україні була повалена. Влітку 1919 р., в один з найважчих періодів існування Радянської влади, для її захисту і зміцнення вирішено було об'єднати всі сили та ресурси. З цією метою 1 червня 1919 р. радянськими республіками було укладено військово-політичний союз.
Більшість українських земель була окупована денікінцями, встановлений ними режим був досить жорстоким в національному питанні (війна з Директорією, гоніння на українську культуру) та по відношенню до селянства. Повернення поміщиків, реквізиції хліба та ін. восени 1919 р. викликали в Україні масовий селянський партизансько-повстанський рух проти денікінців. Особливо розгорнув свою діяльність Махно. Повстанські загони мали різне ідейне забарвлення: більшовики, петлюрівці, анархісти та ін. Це підірвало тили денікінської армії.
У жовтні 1919 р. Червона армія перейшла в контрнаступ і на січень-лютий 1920 р. в Україні вже втретє була встановлена Радянська влада. Залишки армії Денікіна змогли закріпитися в Криму. Очолив їх генерал Врангель.
В Україні знову почалося оформлення державних органів Радянської влади. З грудня 1919 р. по середину лютого 1920 р. верховна та законодавча влада в Україні належала Всеукрревкому, головою якого став Петровський. В свій третій прихід в Україну більшовики в свою політику внесли певні корективи. 4 грудня 1919 р. VIII Всеросійська конференція РКП(б) прийняла написану В.І.Леніним резолюцію "Про радянську владу в Україні", в якій було заявлено про визнання самостійності УСРР, а також про те, що члени РКП в Україні повинні проводити право трудящих вчитися і розмовляти рідною мовою в усіх радянських установах і протидіяти спробам штучно витіснити українську мову. Також були зроблені поступки селянам в земельному питанні, особливо щодо радгоспів.
Проте в цілому у 1920 р. більшовики послідовно впроваджували політику "воєнного комунізму". Була проведена націоналізація майже всіх промислових підприємств і дрібних також. 5 лютого 1920 р. Всеукрревком видає закон про землю, за яким селяни отримали абсолютну більшість конфіскованих земель, що в певній мірі їх задовольнило. Але для посилення своїх позицій на селі законом ВУЦВК 9 травня 1920 р. створювалися комнезами, яких у листопаді 1920 р. налічувалося 10799. Комнезами фактично стали провідниками більшовицької політики на селі. Для більшовиків це було актуальним, бо їх продовольча політика не змінилася, так само як і ставлення селян    до неї.
Для зміцнення своєї влади в Україні, особливо під час боротьби з Денікіним, більшовики пішли на союз з українськими політичними партіями радянської орієнтації, щоб розширити соціальну базу Радянської влади  в Україні. До партій радянської орієнтації належали: партія боротьбистів (газета "Боротьба"), яка у травні 1918 р. відкололась від УПСР; у січні 1919 р. від УСДРП відкололася група лівих - незалежники, які у травні 1919 р. розкололися на лівих і правих; у серпні 1919 р. боротьбисти і ліві незалежники об'єднались в УКП (боротьбистів), яка проіснувала до травня 1920 р. і після більшовиків була самою впливовою, особливо серед селян; у січні 1920 р. праві незалежники створили УКП, яка проіснувала до 1925 р.; у березні 1919 р. від УПЛСР (існувала з осені 1918 р.) відкололося ліве крило - борбисти, які проіснували до літа 1920 р. Саме з боротьбистами та борбистами уклали наприкінці 1919 р. більшовики союз проти Денікіна.
Власне становище Радянської влади в Україні у 1920 р. було непростим, особливо в умовах триваючої громадянської війни. У квітні - жовтні 1920 р. тривала радянсько-польська війна. Тільки в листопаді 1920 р. було розгромлено армію Врангеля і війська УНР, і зовнішні фронти громадянської війни в Україні було ліквідовано. Але залишився внутрішній фронт - селянські повстанські загони. А навесні 1921 р. сталася сильна політична та економічна криза.

Комментариев нет:

Отправить комментарий