воскресенье, 6 ноября 2011 г.

Революційний та національний рухи в Наддніпрянській Україні у 60-90-х рр. XIX ст.



  1. Кирило-Мефодіївське товариство.
  2. Громадівський рух. Революційні народники в Україні.
  3. М. П. Драгоманов.



1. Організаційне оформлення політичної опозиції царату в українському національному русі починається у 40-х рр. XIX ст., тоді ж простежуються початки його політизації.
У 1846-1847 рр. діяло Кирило-Мефодіївське товариство, в якому було 12 постійних членів, з яких 5 - це студенти Київського університету, а інші - вчителі, письменники, поети, професор, чиновники, журналісти, тобто, представники інтелігенції. Серед них найбільш відомі були: Василь Білозерський, Микола Гулак, Микола Костомаров, Пантелеймон Куліш, Тарас Шевченко. Серед кирило-мефодіївців виділилося 2 напрями: радикальний, який представляли Шевченко, Гулак і студенти, та поміркований, представлений Костомаровим, Кулішем.

Програмним документом кирило-мефодіївців була "Книга буття українського народу" (або "Закон божий") і "Статут Слов'янського товариства св. Кирило і Мефодія". В основі їхніх програмних цілей були покладені ідеї панславізму (ідеї всеслов'янської єдності), тобто визволення українського народу пов'язувалося із визволенням усіх слов'янських народів Європи, а Україні в цьому відводилася месіанська роль - стати ініціатором боротьби за національне і соціальне визволення слов'янських народів. Далі потрібно було об'єднати новостворені слов'янські республіки у федеративну державу, в якій всі слов'янські республіки були б рівноправними у федеративній спілці незалежних слов'янських держав, і Україна теж. Київ ставав центральним містом федеративної спілки. Раз на чотири роки обирали собор (сейм). Населення діставало широкі громадянські права. Проголошувалося повалення самодержавства, ліквідація кріпацтва і скасування станів. Основні положення програми кирило-мефодіївців перекликалися з програмними положеннями "Товариства об'єднаних слов'ян".
Практична діяльність кирило-мефодіївців полягала в тому, що вони пропагували свої ідеї, твори Т. Шевченка, видали дві прокламації, займалися науковою працею, освітньою діяльністю.
За доносом студента Петрова у березні-квітні 1847 р. у Києві були проведені арешти. У Петербурзі відбулося слідство, в якому брав участь сам Микола І. Найсуворіше покарали Т. Шевченка, якого відправили солдатом до оренбурзьких степів із забороною писати і малювати.
2. У наступні десять років в українському національному русі спостерігалося затишшя, але наприкінці 50-х - на початку 60-х рр. XIX ст. знову відбувається активізація українського національного руху в Росії. Все це проходить на фоні загальної активізації суспільно-політичного життя Росії напередодні відміни кріпацтва.
Наприкінці 50-х рр. XIX ст. у Київському університеті існував таємний студентський гурток "хлопоманів" у складі В. Антоновича, Б. Познанського, Т. Рильського та ін. У 1861 р. хлопомани разом з іншими українськими діячами створюють у Києві громаду. Скоро громади виникали і в інших містах України: Харкові, Полтаві, Чернігові та ін. Громади були самодіяльними напівлегальними суспільно-політичними організаціями української ліберально-демократичної інтелігенції. Існувала громада і в Петербурзі, ядро її склали колишні кирило-мефодіївці - Костомаров, Куліш, Білозерський та ін. У 1861-1862 рр. в Петербурзі ними видавався журнал "Основа". Громадівці активно займалися видавничою діяльністю (твори Шевченка, М. Вовчка, підручники та ін.). В Україні громадівці активно працювали у недільних школах, які діяли у 1859-1862 рр. В ці роки діяльність громадівців носила переважно культурницький характер, вони прагнули піднести національну і громадянську свідомість українського народу.
Активізація українського національного руху викликала занепокоєння царського уряду. 18 липня 1863 р. було видано Валуєвський циркуляр, за яким заборонялося друкувати книжки українською мовою, особливо релігійного змісту і навчальні, перш за все для початкового читання народу. Дозволені були лише твори художньої літератури. Також у Валуєвському циркулярі зазначалося, що української мови "не було, немає і бути не може".
На початку 70-х рр. знову спостерігається активізація українського національного руху в Росії. Центром громадівського руху в цей час стала Київська Стара Громада, яка налічувала приблизно 70 чоловік (В. Антонович, М. Драгоманов, П. Чубинський, П. Житецький, М. Лисенко, М. Старицький, О. Русов,  Т. Рильський, О. Кониський, М. Зібер, Ф. Вовк, С. Подолинський, І. Нечуй-Левицький та ін.). Громадівці розгорнули активну діяльність. Вони активно працювали у Південно-Західному відділі Російського географічного товариства, який діяв у 1873-1875 рр. У 1874 р. у Києві відбувся ІІІ Всеросійський археологічний з'їзд, на якому виступали українські вчені. Їх виступи, за засвідченням тодішньої преси, "здивували весь вчений європейський світ". Газета "Киевский телеграф" у 1875 р. фактично стала органом Київської громади.
Активізація українського національного руху знову занепокоює  царський уряд. Починаються репресії. У 1875 р. М. Драгоманова звільняють з Київського університету, де він був професором історії. Посилюються напади на український рух в пресі.
18 травня 1876 р. було видано Емський указ, який заборонив ввозити книжки українською мовою з-за кордону, заборонив друкувати книжки українською мовою за винятком  історичних документів, але правописом оригінала, та творів художньої літератури, але російським правописом з дозволу цензури. Також були заборонені сценічні вистави, концерти українською мовою і друкування українських текстів до музичних нот.
Нові репресії знову перервали розвиток громадівського руху, який був дуже слабкий, бо його представляла лише купка інтелігенції. Тому достатньо було простої заборони, щоб його придушити. Широкі ж народні маси національно були не пробуджені. Звідси й переважання в діяльності громад в Україні у 80-90-х рр. культурництва, аполітизму, свідомого уникання політики. Проте громадівський рух продовжувався. Громади діяли у Києві, Одесі, Харкові, Чернігові, Полтаві та в інших містах. Аполітизм старих громадівців не задовольняв молодих українських діячів, які прагнули більш радикальних дій, тому засновували "молоді громади", встановлювали зв'язки з революційними народниками.
Слід зазначити, що у пореформеній Росії провідним напрямком суспільно-політичної думки й визвольного руху стало народництво. Воно базувалося на системі поглядів О. І. Герцена та М. Г. Чернишевського про особливий, самобутній шлях Росії до соціалізму.
В Україні народництво набуло значного розмаху. У першій половині  70-х рр. тут панували прихильники М. Бакуніна, які закликали до негайної селянської революції (гуртки "чайківців", "Київська комуна"). Основним змістом революційної діяльності народників стало "ходіння в народ", яке виникло наприкінці 1873 р. і охопило переважно Київську, Чернігівську, Полтавську й Харківську губернії. Щодо цього, то особливо резонансними стали події так званої "Чигиринської змови" 1877 р.
У другій половині 70-80-х рр. сталися зміни форм організації і тактики боротьби народників. Коли "ходіння в народ", як тактичний засіб себе вичерпало, виникла потреба в централізованій організації. У 1876 р. утворюється "Земля і воля". Після її розколу в 1879 р. в українських губерніях виникли організації, які підтримували й "Народну волю" з її методами терористичної боротьби і "Чорний переділ", що продовжував пропагандистську діяльність серед різних верств населення. Після розгрому "Народної волі" та організаційної кризи "Чорного переділу" на початку 80-х рр. період революційного народництва завершився. Починалася доба нової соціалістичної ідеології марксизму.
На початку 80-х рр. ХІХ ст. в Росії назріває революційна ситуація, за умов якої у 1881 р. були видані "роз'яснення" до Емського указу з деякими послабленнями щодо вживання української мови. Так було дозволено друкувати словники, але російським правописом, або давньоруським, дозволені також сценічні вистави українською мовою, але з дозволу цензури і губернатора чи генерал-губернатора. Дозволено друкувати український текст до музичних нот, але теж російським правописом і з дозволу цензури. І зовсім було заборонено засновувати спеціально український театр і трупи для постановки п'єс тільки українською мовою. Проте сам Емський указ не відмінили. Він діяв до 1906 р. і не раз підтверджувався. Тому умови діяльності громад залишалися складними. У 1882-1906 рр. у Києві видавався журнал "Киевская старина", який фактично став органом Старої Громади.
3. М. П. Драгоманов (роки життя - 1841-1895 рр.) після звільнення з Київського університету у 1875 р. виїхав за кордон і за дорученням Старої Громади почав видавати у Женеві журнал "Громада" та інші українські книжки. В еміграції М. Драгоманов розробляє теорію "громадівського соціалізму", досить радикальну, як для ліберального діяча. Погляди М. Драгоманова не відповідали вже поглядам старих громадівців, тому у 1886 р. Стара Громада розірвала з М. Драгомановим. Але він і далі продовжував пропагувати свої ідеї. Помер він у Болгарії, працюючи в столичному університеті.

Комментариев нет:

Отправить комментарий